Новина: : Махно і Україна (частина 3)
(Категорія: Публіцистика та аналітика)
Додав admin
Суббота 20 Июнь 2009 - 10:49:29
...Початок індустріального ХХ століття подарував нам новий військовий винахід – армію індустріального типу. В цій армії, як і в індустрії, головну роль відіграють кількість озброєння (в індустрії – обладнання) і кількість солдат (робітників). Причому особисті якості і солдата, і робітника не мають тут ніякого значення. Оскільки в армію силою заганяють мільйони людей, які мають мінімальну військову підготовку і ще менше бажання воювати, то рівень боєздатності середньостатистичного солдата виходить наскільки низьким, що штаби в плануванні військових операцій справедливо ігнорують цей показник. Верхом "полководчєской мудрості" є створення величезної кількісної переваги на окремих ділянках фронту і дуболомний лобовий наступ – м'ясорубка. Перемагає, звісно, той, у кого більше отого гарматного м'яса. Безглуздість такої військової машини настільки очевидна, що хоч якось функціонувати вона може лише тоді, коли солдата вдається взагалі відучити думати і привчити сліпо коритися наказам. Для цього створюється жорстка система примусу і військова ієрархія, яка ще більше знижує ефективність військової системи.
До розуміння цих речей навіть найбільш тямущі військові сучасності – американські генерали, прийшли лише в 90-х роках ХХ століття. Та ще на початку віку в світі існувала армія, побудована на принципах недосяжних і сьогодні кращим арміям світу. Це Повстанська армія Нестора Махно.
По-перше, в основі формування цієї армії лежав принцип добровільності і ідейності, що вигідно відрізняє її від будь-яких закордонних "контрактників" сучасності, які працюють за гроші. По-друге, прискіпливий персональний відбір проводився не просто серед добровольців, а серед людей, що часто мали дво- або трирічний досвід участі в Першій світовій війні, тобто серед них реальна війна вже провела свій "природній відбір". Командуючий Червоною армією на Україні Антонов-Овсієнко з задрістю писав: "Состав махновских частей – все бывшие солдаты. Кадр великолепный. В Гуляй-Поле с войны все возвращались не меньше, чем унтер-офицерами... Материал прекрасный" (на фото нижче – Вдовиченко Трофим Якович – прапорщик в царській армії, повний Георгіївський кавалер, в Повстанській армії Махна – командир корпусу).
Та яким би прекрасним не був окремий боєць, навіть в сучасних збройних силах не вирішеною залишається проблема організації ефективної взаємодії людей у військових підрозділах. В елітних військових частинах США зараз експериментують зі створенням на основі сучасних систем зв'язку "колективного розуму підрозділу", намагаються зменшити роль "командування з тилу".
Тільки Нестор Іванович Махно всі ці проблеми вирішив ще в 1919 році. В підрозділах його армії бійці приймали безпосередню участь в розробці планів воєнних операцій. А це – аналог сучасного "колективного розуму", щоправда, без технічних "наворотів". А от роль командирів у повстанців була величезною. "Командування з тилу" тут було неможливим. Влада командиру була практично безмежною, але трималася вона не на формальному військовому званні, а на особистому авторитеті. Повстанці обирали своїх командирів самі і такої розкоші не може дозволити собі жодна армія. А це був найбільш оптимальний і найбільш відповідальний вибір, бо за обрання невдалого кандидата бійці досить швидко розплачувалися своїм життям.
Повстанські командири отримували звання "батько". І це була не проста формальність, а визнання стилю стосунків в повстанській армії, в першу чергу, безмежної довіри до свого командира – як до батька. А людські стосунки, особливо в такій досить нелюдській ситуації як війна, дуже цінуються людьми. Полк російських червоноармійців Полонського, йдучи на з'єднання з повстанцями, співав пісню, в якій були слова солдатської мрії про ідеального командира:
За горами, за долами
Ждёт сынов своих давно
Батько храбрый, батько добрый,
Батько мудрый наш Махно.
Зовнішністю Нестор Махно якнайменш походив на мудрого і статечного козацького батька а-ля Тарас Бульба (на фото нижче – Махно (справа) та Дибенко): росту нижче середнього, жвавий в рухах, з кирпатим носом, жвавим поглядом і довгим волоссям, що спадало на плечі, він здавався хлопчиком – так описує його колишній начштаба Білаш. А ще крім того Нестор Іванович мав безліч суто людських слабкостей, які ні для кого не були таємницею: міг Нестор пити без міри, був часом вередливим, як дитина, несправедливо гнівався, під гарячу руку міг такого натворити...
Проте все це не суперечило українському традиційному уявленню про батька, який міг мати безліч недоліків, проте безперечно виконувати свій головний обов'язок – піклуватися про своїх дітей і захищати їх. І все це робив батько Махно – його повстанці були забепечені набагто краще, ніж солдати ворожих армій. Батько крізь пальці дивився на пияцтво, реквізиції, контрибуції та інші молодецьк забави. А головне – вся армія знала: раптом скоїться щось серйозне, своїх хлопців з халепи буде виручати особисто Батько. І він не тільки знайде рятівний вихід, а й сам буде йти в перших рядах атакуючих повстанців. В червоноармійській "Инструкции по борьбе с бандитизмом" так прямо і писалося: "В критические моменты для своей армии Махно бросает в бой свой последний резерв – самого себя, и добивается успеха". Вести в атаку -не на параді красуватися. У Нестора Махна було зо два десятки серйозних поранень, але це його не зупиняло. А тепер уявіть собі іншу, сучасну армію, де головнокомандуючий особисто водить своїх бійців в атаку. Я такого уявити собі не можу. Не існує зараз такої армії. Хоча дуже цікаво було б сфантазувати, як славний радянський маршал Жуков особисто веде своїх солдат в атаку на Зеєловські висоти під Берліном в 1945 році. Особливо враховуючи те, що по "геніальній" жуковскій стратегії в атаку на мінні поля йшла радянська піхота, а потім вже, коли солдатики своїми тілами розчистять мінні загородження, пускали танки... При безглуздому штурмі Берліну загинуло чи то 200, чи то 300 тисяч радянських солдат. Хто їх там рахував... За що й отримав "четырежды герой Советского Союза маршал Жуков Г.К." від своїх солдат цілком заслужене прізвисько "Катафалк". А от головнокомандуючого Повстанської армії його бійці називали батьком.
До сих пір не дуже зрозуміло, як за наявності примітивних засобі зв'язку, а вірніше – за їх відсутності, Нестору Махно вдавалося організовувати успішні військові дії розпорошених на великій території свавільних повстанських загонів. Мимоволі, виникає думка про сучасні теорії колективного розуму розсіяної мережі... Можливо, доведеться мовчки погодитися з думкою розсудливих українських селян, які в ті часи говорили кореспонденту московської більшовицької газети "Правда": "Не знаємо, з ким знається наш Махно, чи з Богом, чи з чортом, а все ж він не простий чоловік". Сучасні військові теоретики тільки зараз починають осмислювати роль харизматичного головнокомандуючого в організації військових операцій, та в практичній діяльності жодні сучасні збройні сили світу такого лідера в головнокомандуючих не мають. Як не мають способів виявлення таких людей і головне – просування їх на керівні посади.
А в Повстанській армії українських селян особистості такого типу водили в бій свої полки. І які особистості! Візьміть хоча б батька Правду. Ви можете уявити собі чоловіка без обох ніг, який командує повстанських полком, що безперервно діє у ворожому тилу, і водить цей полк в атаку?
Не прості люди були повстанські командири, не простим, дуже не простим чоловіком був і їх головнокомандуючий Нестор Іванович Махно. Але, незважаючи на всі його безперечні здібності, він і його Повстанська армія були лише локальними проявами великих механізмів соціальної солідарності і соціальної організації, що існували тоді в селянстві України.
Микола Уманський
для Фонду підтримки українських ініціатив
Джерело цієї новини ФОНД ПІДТРИМКИ УКРАЇНСЬКИХ ІНІЦІАТИВ
( http://ukrfond.org.ua/news.php?extend.9 )
(Категорія: Публіцистика та аналітика)
Додав admin
Суббота 20 Июнь 2009 - 10:49:29
"В критические моменты для своей армии Махно бросает в бой свой последний резерв – самого себя, и добивается успеха". Вести в атаку -не на параді красуватися. У Нестора Махна було зо два десятки серйозних поранень, але це його не зупиняло.
...Початок індустріального ХХ століття подарував нам новий військовий винахід – армію індустріального типу. В цій армії, як і в індустрії, головну роль відіграють кількість озброєння (в індустрії – обладнання) і кількість солдат (робітників). Причому особисті якості і солдата, і робітника не мають тут ніякого значення. Оскільки в армію силою заганяють мільйони людей, які мають мінімальну військову підготовку і ще менше бажання воювати, то рівень боєздатності середньостатистичного солдата виходить наскільки низьким, що штаби в плануванні військових операцій справедливо ігнорують цей показник. Верхом "полководчєской мудрості" є створення величезної кількісної переваги на окремих ділянках фронту і дуболомний лобовий наступ – м'ясорубка. Перемагає, звісно, той, у кого більше отого гарматного м'яса. Безглуздість такої військової машини настільки очевидна, що хоч якось функціонувати вона може лише тоді, коли солдата вдається взагалі відучити думати і привчити сліпо коритися наказам. Для цього створюється жорстка система примусу і військова ієрархія, яка ще більше знижує ефективність військової системи.
До розуміння цих речей навіть найбільш тямущі військові сучасності – американські генерали, прийшли лише в 90-х роках ХХ століття. Та ще на початку віку в світі існувала армія, побудована на принципах недосяжних і сьогодні кращим арміям світу. Це Повстанська армія Нестора Махно.
По-перше, в основі формування цієї армії лежав принцип добровільності і ідейності, що вигідно відрізняє її від будь-яких закордонних "контрактників" сучасності, які працюють за гроші. По-друге, прискіпливий персональний відбір проводився не просто серед добровольців, а серед людей, що часто мали дво- або трирічний досвід участі в Першій світовій війні, тобто серед них реальна війна вже провела свій "природній відбір". Командуючий Червоною армією на Україні Антонов-Овсієнко з задрістю писав: "Состав махновских частей – все бывшие солдаты. Кадр великолепный. В Гуляй-Поле с войны все возвращались не меньше, чем унтер-офицерами... Материал прекрасный" (на фото нижче – Вдовиченко Трофим Якович – прапорщик в царській армії, повний Георгіївський кавалер, в Повстанській армії Махна – командир корпусу).
Та яким би прекрасним не був окремий боєць, навіть в сучасних збройних силах не вирішеною залишається проблема організації ефективної взаємодії людей у військових підрозділах. В елітних військових частинах США зараз експериментують зі створенням на основі сучасних систем зв'язку "колективного розуму підрозділу", намагаються зменшити роль "командування з тилу".
Тільки Нестор Іванович Махно всі ці проблеми вирішив ще в 1919 році. В підрозділах його армії бійці приймали безпосередню участь в розробці планів воєнних операцій. А це – аналог сучасного "колективного розуму", щоправда, без технічних "наворотів". А от роль командирів у повстанців була величезною. "Командування з тилу" тут було неможливим. Влада командиру була практично безмежною, але трималася вона не на формальному військовому званні, а на особистому авторитеті. Повстанці обирали своїх командирів самі і такої розкоші не може дозволити собі жодна армія. А це був найбільш оптимальний і найбільш відповідальний вибір, бо за обрання невдалого кандидата бійці досить швидко розплачувалися своїм життям.
Повстанські командири отримували звання "батько". І це була не проста формальність, а визнання стилю стосунків в повстанській армії, в першу чергу, безмежної довіри до свого командира – як до батька. А людські стосунки, особливо в такій досить нелюдській ситуації як війна, дуже цінуються людьми. Полк російських червоноармійців Полонського, йдучи на з'єднання з повстанцями, співав пісню, в якій були слова солдатської мрії про ідеального командира:
За горами, за долами
Ждёт сынов своих давно
Батько храбрый, батько добрый,
Батько мудрый наш Махно.
Зовнішністю Нестор Махно якнайменш походив на мудрого і статечного козацького батька а-ля Тарас Бульба (на фото нижче – Махно (справа) та Дибенко): росту нижче середнього, жвавий в рухах, з кирпатим носом, жвавим поглядом і довгим волоссям, що спадало на плечі, він здавався хлопчиком – так описує його колишній начштаба Білаш. А ще крім того Нестор Іванович мав безліч суто людських слабкостей, які ні для кого не були таємницею: міг Нестор пити без міри, був часом вередливим, як дитина, несправедливо гнівався, під гарячу руку міг такого натворити...
Проте все це не суперечило українському традиційному уявленню про батька, який міг мати безліч недоліків, проте безперечно виконувати свій головний обов'язок – піклуватися про своїх дітей і захищати їх. І все це робив батько Махно – його повстанці були забепечені набагто краще, ніж солдати ворожих армій. Батько крізь пальці дивився на пияцтво, реквізиції, контрибуції та інші молодецьк забави. А головне – вся армія знала: раптом скоїться щось серйозне, своїх хлопців з халепи буде виручати особисто Батько. І він не тільки знайде рятівний вихід, а й сам буде йти в перших рядах атакуючих повстанців. В червоноармійській "Инструкции по борьбе с бандитизмом" так прямо і писалося: "В критические моменты для своей армии Махно бросает в бой свой последний резерв – самого себя, и добивается успеха". Вести в атаку -не на параді красуватися. У Нестора Махна було зо два десятки серйозних поранень, але це його не зупиняло. А тепер уявіть собі іншу, сучасну армію, де головнокомандуючий особисто водить своїх бійців в атаку. Я такого уявити собі не можу. Не існує зараз такої армії. Хоча дуже цікаво було б сфантазувати, як славний радянський маршал Жуков особисто веде своїх солдат в атаку на Зеєловські висоти під Берліном в 1945 році. Особливо враховуючи те, що по "геніальній" жуковскій стратегії в атаку на мінні поля йшла радянська піхота, а потім вже, коли солдатики своїми тілами розчистять мінні загородження, пускали танки... При безглуздому штурмі Берліну загинуло чи то 200, чи то 300 тисяч радянських солдат. Хто їх там рахував... За що й отримав "четырежды герой Советского Союза маршал Жуков Г.К." від своїх солдат цілком заслужене прізвисько "Катафалк". А от головнокомандуючого Повстанської армії його бійці називали батьком.
До сих пір не дуже зрозуміло, як за наявності примітивних засобі зв'язку, а вірніше – за їх відсутності, Нестору Махно вдавалося організовувати успішні військові дії розпорошених на великій території свавільних повстанських загонів. Мимоволі, виникає думка про сучасні теорії колективного розуму розсіяної мережі... Можливо, доведеться мовчки погодитися з думкою розсудливих українських селян, які в ті часи говорили кореспонденту московської більшовицької газети "Правда": "Не знаємо, з ким знається наш Махно, чи з Богом, чи з чортом, а все ж він не простий чоловік". Сучасні військові теоретики тільки зараз починають осмислювати роль харизматичного головнокомандуючого в організації військових операцій, та в практичній діяльності жодні сучасні збройні сили світу такого лідера в головнокомандуючих не мають. Як не мають способів виявлення таких людей і головне – просування їх на керівні посади.
А в Повстанській армії українських селян особистості такого типу водили в бій свої полки. І які особистості! Візьміть хоча б батька Правду. Ви можете уявити собі чоловіка без обох ніг, який командує повстанських полком, що безперервно діє у ворожому тилу, і водить цей полк в атаку?
Не прості люди були повстанські командири, не простим, дуже не простим чоловіком був і їх головнокомандуючий Нестор Іванович Махно. Але, незважаючи на всі його безперечні здібності, він і його Повстанська армія були лише локальними проявами великих механізмів соціальної солідарності і соціальної організації, що існували тоді в селянстві України.
Микола Уманський
для Фонду підтримки українських ініціатив
Джерело цієї новини ФОНД ПІДТРИМКИ УКРАЇНСЬКИХ ІНІЦІАТИВ
( http://ukrfond.org.ua/news.php?extend.9 )