Повстанська армія Нестора Івановича Махна була збройною організацією селян України. Діяла ця армія в 1918-1921 роках. Чисельність її була непостійна, максимальна кількість бійців сягала 150 тисяч. Особовий склад – переважна більшість – українські селяни. В складі махновської повстанської армії також діяли окремі підрозділи кубанських і донських козаків, сибіряків, загін німецьких селян-колоністів Клейна, грецький полк та єврейська рота.

Під час Громадянської війни українському селянству треба було розв'язати дві основні проблеми:

1. Ліквідувати землеволодіння поміщиків і розподілити землю між собою.

2. Отримати право вільно розпоряджатися плодами своєї праці.

Виходячи з цього, махновська повстанська армія вела безкомпромісну боротьбу з білогвардійськими силами, які були носіями реставраторських тенденцій. Побоювання щодо впливу багатих землевласників на українських національний уряд робили вкрай недовготривалими союзи махновців і армії Центральної Ради та Директорії, хоча пізніше, вже на імміграції, Нестор Махно зрозумів згубність цього розколу.

Оскільки керівництво махновської повстанської армії вважало більшовиків основною силою в боротьбі з контрреволюцією, вони вели спільні бойові дії з Червоною Армією, зробивши вагомий внесок в розгром армій Денікіна і Врангеля.

Радянська влада, ліквідувавши поміщицьке землеволодіння під гаслом "Землю – селянам" заручилася масовою підтримкою сільського населення. Але, всупереч власним обіцянкам, радянська влада не розподілила землі серед селян, а стала передавати їх в радгоспи і комуни. Більше того, все селянство зобов'язали левову частину продукції безкоштовно здавати радянській владі (за виключенням мінімуму – з розрахунку 500 гр зерна на день кожному).

Тому після остаточної ліквідації білогвардійських армій махновська повстанська армія стала на шлях боротьби з комуністичної владою. Оптимальною тактикою боротьби махновців були блискавичні рейди по Україні, розгром більшовицьких складів і роздача продовольства населенню. А гуманне ставлення до полонених рядових червоноармійців забезпечило махновцям загальну підтримку. Навіть елітні частини Червоної армії – Перша та Друга Кінні армії – вела переговори з повстанцями про спільний виступ проти комуністів. В 1920 році махновці намагалися створити єдиний антикомуністичний фронт, налагоджуючи взаємодію з повстанцями на Кубані і на Дону, а також з антоновськими загонами на Тамбовщині, де одним із повстанських ватажків був молодший брат відомого комуніста Олександра Пархоменка – теж колишній махновець.

Селянський антикомуністичний рух став головною загрозою для влади комуністів, тим більше, що опора їхнього режиму – Червона армія – на 90% складалася з примусово мобілізованих селян. Найкраще це розумів більшовицький вождь Володимир Ленін. Саме під його тиском комуністи пішли на кардинальні поступки селу:

- Переважна більшість колишніх поміщицьких земель були передані безпосередньо селянам;

- Влада відмовилася від примусового створення комун;

- Замість грабіжницької "продразвёрстки" ввели фіксований і поміркований "продналог", а всі надлишки селянство могло вільно продавати на ринку;

- Адміністративно-бюрократичний тиск на селян був суттєво зменшений.

Фактично, тим самим селянство досягло своїх соціально-економічних цілей, поставлених в ході Громадянської війни. Воювати заради війни як такої або заради утопічних гасел, які намагалися нав'язати махновцям ззовні теоретики-анархісти, селяни не бажали.

Мети, заради якої було створено махновську повстанську армію, було досягнуто, і тепер само існування селянських збройних сил втратило сенс. Повстанці розійшлися по домівках і стали господарювати, тим більше що радянська влада оголосила широку амністію для махновців, які добровільно складуть зброю.

Отже, боротьба махновської повстанської армії забезпечила вирішення аграрного питання на користь українського селянства. Фактично, з історичної точки зору, це була перемога українського селянства і його збройних сил, уособлених в махновській армії. Дії Червоної армії, навіть очолюваної найталановитішим більшовицьким полководцем Михайлом Фрунзе, не можна назвати успішними, оскільки маючи величезну кількісну і військово-технічну перевагу більшовики не змогли нав'язати українському селянству свій план комунізації села. Більше того, комуністична влада була змушена реалізувати всі соціально-економічні вимоги українського села, незважаючи на їхню кричущу невідповідність комуністичній доктрині. По суті, розподіл землі між селянами і організація вільного товарообігу відкривали для країни шлях історично нормального розвитку капіталізму європейського типу.

Діяльність повстанської армії Нестора Махна продемонструвала унікальну здатність українського селянства до самоорганізації військового опору в таких формах, які й досі являються недосяжними навіть для найбільш передових армій світу.